20 років навчання — і зарплата 10 тисяч: чому Україна втрачає найкращих

У Німеччині кваліфікований робітник може заробляти більше, ніж людина з вищою освітою, яка працює в офісі. Це не випадковість, а результат розуміння простої речі: фахівець, який уміє ремонтувати автомобілі, працювати з обладнанням, будувати або виконувати іншу складну практичну роботу, створює реальну цінність. Тому роботодавці готові відповідно оплачувати його працю.

Такий підхід поступово змінює і вибір молоді. Людина порівнює: ще кілька років навчатися та залишатися фінансово залежною від батьків чи раніше опанувати професію, вийти на ринок праці й почати гідно заробляти. Якщо кваліфікований робітник отримує більше за офісного працівника, робітнича професія вже не здається непрестижною або безперспективною.

В Україні проблема значно складніша. У багатьох родинах досі закладене бажання зробити все, аби дитина не працювала руками. Батьки прагнуть дати їй вищу освіту, кращі умови праці та вищий суспільний статус. Саме по собі це природно. Проте закликами поважати робітничі професії таке ставлення не змінити. Молодь має бачити не лише красиві слова, а й реальні зарплати, безпечні умови праці та можливості професійного розвитку.

«Ми всі хочемо, щоб наші діти працювали в кращих умовах, ніж працюємо ми, отримали гідну освіту і працювали на гідних посадах. Але лише розмовами про те, що руками можна заробляти більше, проблему не розв’язати. Потрібно показати, де і скільки людина справді може заробити», — зазначає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики».

Однак недооціненою в Україні залишається не тільки фізична, а й інтелектуальна праця. Особливо виразно це видно на прикладі науки. Талановита людина закінчує школу, навчається в бакалавраті й магістратурі, вступає до аспірантури, захищає дисертацію та здобуває ступінь PhD. Загалом вона витрачає на освіту і професійну підготовку близько 20 років, а потім приходить працювати до науково-дослідного інституту за зарплату, якої недостатньо навіть для задоволення базових потреб.

«Базова ставка в науково-дослідному інституті може становити 10–12 тисяч гривень до сплати податків. На руки людина отримує приблизно 8–10 тисяч. Вона навчалася 20 років, здобула ступінь PhD — і ось так держава оцінює її працю», — наголошує Василь Воскобойник.

Водночас молода людина, яка не продовжила навчання, може поїхати працювати до Польщі та вже за перший місяць заробити близько тисячі євро. Звичайно, ці суми не можна порівнювати без урахування вартості життя, оренди житла та інших витрат. Але для молодої людини різниця між кількома тисячами гривень в українській науці та європейською зарплатою є надто очевидною.

«Наука в нас сьогодні фактично нічого не варта. І ця проблема виникла не під час повномасштабної війни — вона існувала задовго до неї», — підкреслює експерт.

За словами Василя Воскобойника, у системі Національної академії наук України працюють близько 25 тисяч людей, а безпосередньо дослідницькою діяльністю займається приблизно половина з них. Серед цих науковців є фахівці, здатні працювати на найвищому міжнародному рівні. Проте інші держави можуть запропонувати їм не лише вищу зарплату, а й сучасне обладнання, матеріали, доступ до лабораторій та фінансування досліджень.

Адже наука — це не тільки оплата праці вченого. Хіміку потрібні реактиви й лабораторне обладнання, біологу — матеріали та мікроскопи, археологу — кошти на експедиції. Навіть висока особиста мотивація не дозволить проводити серйозні дослідження без необхідних ресурсів.

«Ці люди сьогодні працюють за копійки. Але в який момент їх просто перекуплять? Якщо ми втратимо найкращих учених, то на науковому розвитку країни справді можна буде поставити хрест», — застерігає Василь Воскобойник.

Україні потрібно змінювати не лише ставлення до окремих професій, а й сам підхід до цінності праці. Кваліфікований робітник має отримувати гідну зарплату за свої навички, а науковець — можливість нормально жити та проводити дослідження. Інакше найкращі фахівці працюватимуть у тих країнах, де їхні знання, досвід і талант мають реальну ціну.