Україна входить у післявоєнний період із серйозним викликом — дефіцитом робочої сили. Проблема полягає не лише в кількості населення, а в його віковій структурі.
Про це заявив Василь Воскобойник — президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова Офісу міграційної політики.
За його словами, сьогодні на ринку праці фактично присутні близько 5 мільйонів українців. Водночас кількість пенсіонерів сягає 9–10 мільйонів.
«Це означає, що на одного працюючого припадає два пенсіонери. Негарна цифра, м’яко кажучи», — зазначає експерт.
Поки Україну підтримують міжнародні партнери, частину соціальних витрат покривають донори. Але після завершення війни країні доведеться самостійно утримувати свою соціальну систему. І тоді перед державою постане вибір: підвищення пенсійного віку, зростання податків або радикальні реформи.
Окремий виклик — масштаб майбутньої відбудови. За оцінками Міністерства економіки, для забезпечення економічного зростання на рівні 7% щороку Україні може знадобитися кілька мільйонів додаткових працівників. Міжнародна організація праці оцінює потребу в 8–8,6 мільйона робочих рук.
«Гроші та технології партнери можуть надати. Але питання — де ми візьмемо людей?» — наголошує Воскобойник.
Серед можливих внутрішніх резервів експерт називає залучення людей з інвалідністю, подолання ейджизму та активніше працевлаштування літніх працівників, а також розширення можливостей для жінок у традиційно “чоловічих” професіях.
Втім, навіть ці кроки можуть бути тимчасовими. Протягом останнього десятиліття населення України скорочується приблизно на 300 тисяч осіб щороку — смертність стабільно перевищує народжуваність. За такої динаміки за 10 років країна може втратити ще мінус 3 мільйони людей.
Це означає, що навіть за умови мобілізації внутрішніх ресурсів дефіцит робочої сили залишатиметься системною проблемою.
«Будь-які плани відбудови без достатньої кількості людей можуть залишитися лише малюнками на піску», — підсумовує експерт.
Питання ринку праці та демографії сьогодні стає не лише економічним, а стратегічним — від нього залежить здатність України розвиватися після війни.