Українці за кордоном: чому повернення відкладається і що буде після війни
П’ятий рік повномасштабної війни змінив не лише життя країни, а й особисті рішення мільйонів українців. Якщо у 2022 році більшість тих, хто виїхав, сприймали це як тимчасову історію — «перечекати і повернутися», то сьогодні ситуація зовсім інша. Люди облаштувалися, знайшли роботу, діти пішли до шкіл, з’явилися нові зв’язки і нове відчуття стабільності. І разом із цим змінилося головне — ставлення до повернення. За останніми оцінками, лише близько 43% українців за кордоном реально розглядають повернення, тоді як частина вже відверто говорить, що не планує цього робити. Це означає, що країна вперше стикається не просто з тимчасовою міграцією, а з ризиком довгострокової втрати людей.
У країнах Європейського Союзу українці вже давно перестали бути «гостями». Сьогодні це мільйони людей, які працюють, навчаються, сплачують податки і фактично стали частиною економіки цих держав. Водночас змінюється і ставлення самих європейських урядів. Тимчасовий захист, який дозволив українцям швидко інтегруватися після початку війни, з самого початку не розглядався як постійний механізм. Уже зараз у ЄС обговорюють його завершення після 2027 року або трансформацію в інші формати. Це означає, що залишитися зможуть не всі — перевага надаватиметься тим, хто працює, навчається або веде бізнес. Іншими словами, Європа поступово переходить від гуманітарної підтримки до прагматичної політики відбору.
Як пояснює Василь Воскобойник — голова ГО «Офіс міграційної політики», президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, — ключовий фактор, який сьогодні впливає на рішення українців, це час.
«Чим довше триває війна, тим довше українці, перебуваючи за кордоном, прив’язуються до тих країн, де вони є. І вони менше хочуть повертатися».
Цей процес виглядає майже непомітним, але він дуже сильний: спочатку людина планує повернення, потім відкладає його «на рік», потім — «подивимось після війни», а згодом вже має життя, яке складно залишити. Водночас, за словами експерта, робити висновок, що ситуація вже незворотна, — помилка. Настрої можуть змінюватися разом із умовами, і це відкриває простір для державної політики.
Окрема важлива деталь — економічний ефект українців за кордоном. Попри поширені побоювання, вони не стали тягарем для європейських бюджетів. Навпаки — у багатьох країнах, зокрема в Польщі та Чехії, українці генерують більше доходів для держави, ніж отримують у вигляді допомоги. Це означає, що вони вже інтегровані в економіку і розглядаються як ресурс. Але тут виникає інша проблема: значна частина українців працює нижче своєї кваліфікації. Люди з дипломами і досвідом часто змушені займати простіші посади, отримуючи менше, ніж могли б. Проте навіть у такій ситуації рівень життя часто залишається вищим, ніж в Україні — і це один із ключових факторів, який стримує повернення.
При цьому очікувати, що українці масово повернуться лише через підвищення зарплат, — нереалістично. Україна не зможе швидко наздогнати економічний рівень країн ЄС, і це визнають навіть експерти. Саме тому акцент поступово зміщується з грошей на інші речі.
«Підходити з позиції, що ми запропонуємо компенсацію, аби люди поверталися — це неправильний шлях», — зазначає Василь Воскобойник.
Натомість мова йде про значно глибші фактори: відчуття безпеки, довіру до держави, зрозумілі правила гри, можливість планувати майбутнє. Іншими словами, люди повертаються не туди, де трохи більше платять, а туди, де хочеться жити.
Ще складнішою є ситуація з родинами, які війна розділила. Сьогодні типовий сценарій — жінка з дітьми за кордоном і чоловік в Україні. І після завершення війни саме ці родини будуть стояти перед найважчим вибором: возз’єднуватися в Україні чи за кордоном. Відповідь на це питання залежатиме не від емоцій, а від конкретних умов — безпеки, економіки і перспектив. Якщо Україна зможе запропонувати відчуття стабільності і розвитку, частина родин повернеться. Якщо ні — країна ризикує втратити ціле покоління.
У підсумку ситуація виглядає значно складнішою, ніж просто «повернуться чи ні». Україна фактично вступає в конкуренцію за власних громадян. І ця конкуренція відбувається не лише на рівні зарплат, а на рівні якості життя, свободи і майбутнього. Як підкреслює Василь Воскобойник: «Без людей країну ми не відновимо».
Саме тому питання повернення українців — це вже не гуманітарна тема, а ключове стратегічне завдання для держави.