Хто відбудовуватиме Україну: правда, яку не хочуть чути
Питання трудових ресурсів поступово виходить на перший план у дискусіях про майбутнє України. Війна не лише завдала значних втрат економіці, а й суттєво змінила структуру ринку праці. І головна проблема, яка вже зараз стає очевидною, — це нестача людей.
Про це говорить Василь Воскобойник, голова ГО «Офіс міграційної політики», президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, коментуючи демографічні та економічні тенденції. За його словами, навіть до початку повномасштабної війни Україна щороку втрачала сотні тисяч людей через природне скорочення населення.
«Щороку народжувалося близько 200–250 тисяч людей, а помирало — близько півмільйона. Тобто ми стабільно втрачали 250–300 тисяч осіб щороку. І це ще до війни», — пояснює він.
Сьогодні ця проблема лише загострилася. До природного скорочення додався масовий виїзд населення за кордон, а також мобілізація, яка зменшує кількість людей, доступних для роботи в економіці. У результаті бізнес опинився в ситуації, коли замовлення є, ринки є, але бракує працівників.
При цьому суспільство часто сприймає ідею залучення іноземних працівників критично. В умовах війни це виглядає як несправедливість: українці воюють, а на їх місце нібито можуть приходити іноземці. Проте така реакція, за словами експерта, не враховує фундаментальної проблеми — банальної нестачі людей.
«Навіть після закінчення війни нам не вистачатиме робочих рук. Це об’єктивна реальність», — підкреслює Воскобойник.
Більше того, значна частина українців, які вже інтегрувалися за кордоном, не повернеться. Йдеться не лише про економічні фактори, а й про соціальну адаптацію, освіту дітей і нові життєві зв’язки.
У такій ситуації країна опиняється перед складним вибором. З одного боку, необхідно створювати умови для повернення власних громадян. З іншого — вже зараз потрібно готуватися до залучення іноземної робочої сили.
Водночас цей процес не є простим. Трудові мігранти обходяться бізнесу дорожче, потребують адаптації і не завжди приїжджають з наміром працювати довгостроково. Частина з них може використовувати Україну як транзитну країну для подальшого переїзду до Європейського Союзу.
Проте навіть з урахуванням цих ризиків альтернативи фактично немає. Після війни Україна потребуватиме масштабної відбудови, яка вимагатиме значної кількості робочих рук. І головне питання полягає не лише у фінансуванні, а й у тому, хто саме буде реалізовувати ці проєкти.
«Гроші на відбудову будуть. Але хто буде перетворювати їх у конкретні заводи, дороги і інфраструктуру — ось ключове питання», — наголошує експерт.
Таким чином, тема трудової міграції перестає бути теоретичною дискусією і перетворюється на практичний виклик. І чим раніше суспільство почне усвідомлювати масштаби цієї проблеми, тим більше шансів знайти збалансоване рішення.