Україні бракує працівників, але суспільство сперечається про мігрантів

Тема трудових мігрантів несподівано опинилася в центрі суспільної уваги. Кілька відеороликів у соціальних мережах із громадянами Індії, які нібито масово прибувають на роботу в Україну, викликали хвилю емоційних реакцій. Дійшло навіть до заяв про «заміщення українців іноземцями» та загрозу для національного ринку праці.

Однак якщо відкласти емоції та звернутися до фактів, картина виглядає зовсім інакше.

Як зазначає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова ГО «Офіс міграційної політики», сьогодні Україна стикається не з проблемою надлишку мігрантів, а з гострим дефіцитом працівників практично в усіх секторах економіки.

Будівництво, транспорт, логістика, аграрний сектор, промисловість та комунальне господарство дедалі частіше повідомляють про нестачу кадрів. На багатьох підприємствах люди змушені працювати за двох або навіть за трьох, щоб забезпечити виконання виробничих завдань. Саме тому окремі роботодавці починають розглядати можливість залучення іноземних працівників як один із способів зберегти виробництво та виконати контракти.

Втім, масштаби цього процесу залишаються мізерними. За офіційними даними, протягом 2025 року в Україні було видано близько 9600 дозволів на працевлаштування іноземців, але фактично до країни приїхали лише близько 4900 осіб. Для порівняння: лише в базі Державної служби зайнятості налічується понад 230 тисяч відкритих вакансій. Тобто кількість іноземних працівників становить лише незначну частку від потреб українського ринку праці.

Показовою є ситуація навколо громадян Бангладеш, про яких останнім часом активно говорили в соціальних мережах. Для близько 600 громадян цієї країни були оформлені дозволи на працевлаштування, але робочі візи для в’їзду в Україну отримали лише 32 особи. Це ще раз демонструє розрив між інформаційним шумом та реальністю.

На думку Василя Воскобойника, значну роль у розпалюванні антимігрантських настроїв відіграють російські інформаційні операції. Російська пропаганда давно шукає теми, які можуть розколоти українське суспільство. Після появи перших повідомлень про іноземних працівників почали масово поширюватися відео, створені за допомогою штучного інтелекту, а також фейкові повідомлення про нібито масове переселення мігрантів до України.

Однак було б помилкою пояснювати все виключно зовнішнім впливом. Частина українців справді насторожено ставиться до перспективи залучення іноземних працівників. Причина полягає не стільки в неприйнятті іноземців, скільки в нестачі інформації.

«Люди не розуміють, хто до нас їде. Люди не розуміють, навіщо вони нам потрібні», — зазначає Василь Воскобойник.

Саме тому будь-яка державна політика у сфері трудової міграції повинна супроводжуватися відкритим поясненням її цілей, механізмів та обмежень.

Водночас експерт звертає увагу на важливу деталь. Якби українське суспільство було принципово налаштоване проти іноземців, воно не підтримувало б тисячі іноземних добровольців, які сьогодні воюють у лавах Сил оборони України.

Українці не виступають проти іноземців як таких. Насправді людей турбує інше: чи здатна держава контролювати міграційні процеси, забезпечувати безпеку та не допустити виникнення нових соціальних проблем.

При цьому позиція держави залишається незмінною. Пріоритетом має бути повернення українців з-за кордону та максимальне залучення до ринку праці громадян, які вже перебувають в Україні. Саме про це йдеться у відповіді уряду на петицію щодо масового залучення іноземних працівників. Іноземна робоча сила розглядається лише як додатковий інструмент для подолання кадрового дефіциту, а не як заміна українським працівникам.

Сьогодні Україна переживає найбільшу кадрову кризу за час своєї незалежності. Тому головне питання полягає не в тому, чи приїдуть до нас кілька тисяч іноземців. Головне питання — чи зможемо ми втримати власних громадян, повернути тих, хто виїхав, і забезпечити економіку достатньою кількістю людей для відбудови країни.

Саме навколо цього повинна вестися суспільна дискусія, а не навколо міфів та страхів, які часто не мають нічого спільного з реальними цифрами.