Вакансії є, роботи не знайти: чому Україні бракує працівників

Підприємства шукають працівників, а люди місяцями не можуть працевлаштуватися. Ця суперечність має пояснення: вакансії не завжди відповідають професіям шукачів, а робочі місця й люди нерідко опиняються в різних регіонах. Війна посилює цей розрив, змушуючи родини переїжджати та починати професійне життя заново.

Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики», називає невідповідність попиту та пропозиції однією з ключових проблем українського ринку праці.

За його словами, роботодавцям потрібні будівельники, водії, слюсарі, сантехніки. Водночас частина кандидатів шукає офісну роботу, що відповідає їхній освіті та досвіду. Самої наявності вакансій недостатньо, щоб людина могла одразу їх обійняти.

«Там, де потрібні робітники, їх не вистачає. Там, де їх надлишок, не вистачає роботодавців», — пояснює експерт.

Додаткову складність створює вимушене переселення. Переїхавши до іншого міста, фахівець не обов’язково знайде там підприємство свого профілю. При цьому родині потрібно оплачувати оренду, забезпечувати дітей, шукати можливості для навчання й лікування. Переміщення саме собою не розв’язує проблему доходу.

Фінансові обмеження впливають і на можливість тимчасово виїхати з країни. Воскобойник звертає увагу на поступове вичерпання заощаджень: дедалі складніше накопичити кошти, яких вистачить на кілька місяців проживання за кордоном. Отже, рішення залишатися може поєднувати особисте бажання жити вдома з відсутністю ресурсів для переїзду.

Зворотний процес — повернення українців — також залежить від конкретних умов. На думку експерта, самі звернення із закликом приїхати не матимуть вирішального впливу на родину, яка вже має роботу, житло та влаштувала дітей до школи за кордоном. Люди оцінюватимуть безпеку й можливість забезпечувати себе після повернення.

Важливим завданням стане і повернення ветеранів до цивільної зайнятості. Воскобойник наголошує на необхідності можливостей для працевлаштування, перенавчання та започаткування власної справи. Водночас він застерігає від очікування, що повернення військових саме собою усуне кадровий дефіцит: значна частина з них працювала до служби, а демографічні втрати й вихід людей із працездатного віку продовжують впливати на економіку.

Тому пошук працівників потребує поєднання кількох рішень: професійного навчання, підтримки переселенців, адаптації ветеранів і створення умов для повернення громадян. За кожною незаповненою вакансією стоїть конкретне питання — чи може людина з потрібними навичками жити й працювати саме там, де її потребує роботодавець.