Без людей не буде відбудови: якою має стати міграційна політика України

Після завершення війни Україна зіткнеться не лише з викликом відновлення зруйнованої інфраструктури, а й із не менш складною проблемою — дефіцитом людського капіталу. Уже сьогодні більшість підприємств повідомляють про нестачу працівників, а окремі галузі відчувають кадровий голод навіть гостріше, ніж наслідки воєнних обстрілів.

Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики», наголошує, що Україна не може копіювати міграційні моделі заможних європейських держав. Якщо країни Західної Європи мають можливість фінансувати масштабні програми соціальної підтримки, то українська модель повинна будуватися навколо праці, економічної доцільності та чітких правил.

На думку експерта, більшість суспільних страхів виникає не через саму тему трудової міграції, а через недостатню комунікацію з боку держави. Люди повинні розуміти, хто може приїхати до України, на яких умовах працюватиме, які існуватимуть обмеження та які механізми державного контролю гарантуватимуть безпеку.

Водночас кадровий дефіцит уже став одним із головних бар’єрів розвитку економіки. Багато українських підприємств не можуть знайти навіть працівників робітничих професій, а без достатньої кількості зварювальників, слюсарів, інженерів і будівельників говорити про масштабну відбудову країни буде дедалі складніше.

Саме тому в Україні триває підготовка нової Стратегії державної міграційної політики до 2035 року. Над її розробленням працюють державні органи, науковці та експертне середовище. За словами Василя Воскобойника, ключовим принципом майбутнього документа має залишатися максимальне використання внутрішнього потенціалу України: повернення українців, підвищення економічної активності громадян і лише за потреби — контрольоване залучення іноземних працівників у тих сферах, де дефіцит кадрів стане критичним.

Майбутнє української міграційної політики визначатиметься не гучними політичними заявами, а здатністю держави чесно пояснювати суспільству свої рішення та будувати довгострокову стратегію розвитку ринку праці. Саме це стане одним із ключових чинників успішної післявоєнної відбудови країни.