Чекати недостатньо: що Україна має запропонувати своїм громадянам

Уявлення про те, що після завершення війни українці масово повернуться додому й самостійно розв’яжуть проблему нестачі працівників, є надто оптимістичним. Повернення не відбудеться в один день, а його масштаби залежатимуть від того, яку країну побачать перед собою люди.

За наведеними оцінками, 43% українців за кордоном замислюються над поверненням. Решта ще не визначилися або не планують повертатися. Проте це відповіді, які люди дають сьогодні. Що вони вирішать через один, три або п’ять років, залежатиме від безпеки, економічної ситуації та особистих обставин.

Навіть повернення 30% українців можна було б вважати хорошим результатом. Якщо орієнтуватися на близько 4,3 мільйона громадян зі статусом тимчасового захисту, це приблизно 1,3 мільйона людей. Однак не всі вони будуть працездатного віку, не всі захочуть працювати, а кваліфікація частини громадян може не відповідати потребам економіки.

Тому повернення українців стане важливим, але допоміжним інструментом подолання кадрового дефіциту. На цьому наголошує Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики».

Рішення про повернення визначатимуть чотири основні чинники. Перший і найважливіший — безпека. Лише після завершення війни та появи надійних безпекових гарантій люди почнуть ухвалювати остаточні рішення. Наступні три умови — житло, робота та соціальна інфраструктура.

Частина українців уже знайшла за кордоном роботу, придбала або планує придбати житло, а їхні діти навчаються в місцевих школах. Центр життєвих інтересів таких родин поступово переміщується до країни перебування. Їхнє повернення стає менш імовірним.

Водночас є люди, які хотіли б приїхати до України, але не розуміють, де житимуть, працюватимуть і навчатимуть дітей. Саме на цю групу може вплинути державна політика. Людям потрібна не просто вакансія, а робота, яка забезпечуватиме гідне життя. Так само важливими залишаються доступні школи, лікарні та можливість отримати або придбати житло.

Існує також нематеріальна умова — передбачуваність. Українці повинні розуміти, яким буде їхнє життя через кілька років і яке майбутнє матимуть їхні діти. Без верховенства права та довіри до держави навіть житлові й соціальні програми не забезпечать стійкого повернення.

«Ми повинні боротися за кожного українця, створювати умови, щоб йому хотілося повернутися на батьківщину», — переконаний Василь Воскобойник. Навіть із громадянами, які вирішать залишитися за кордоном, Україна має зберігати постійний зв’язок. Головне повідомлення держави повинно залишатися незмінним: ви українці, ви нам потрібні, і ми чекатимемо на вас у будь-який час.