Чому українців лякають мігрантами і що говорять реальні цифри

Український інформаційний простір останніми тижнями буквально вибухнув темою трудових мігрантів. Соціальні мережі заполонили повідомлення про нібито масове прибуття до України громадян Індії, Пакистану та Бангладеш. З’явилися десятки відео, мемів та емоційних дописів про те, що іноземці незабаром займуть українські робочі місця, житло та перспективи.

Однак за гучними заголовками та емоційними дискусіями часто губляться факти.

Багато відео, які активно поширювалися в мережі, виявилися або вирваними з контексту, або взагалі не мали жодного стосунку до України. Частина контенту поширювалася через анонімні телеграм-канали та ресурси, які вже неодноразово фігурували в кампаніях з дезінформації.

Головна мета таких повідомлень очевидна — викликати страх, недовіру та внутрішнє протистояння в українському суспільстві.

При цьому реальна ситуація виглядає зовсім інакше.

За словами Василя Воскобойника, президента Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голови ГО «Офіс міграційної політики», минулого року в Україні було видано трохи більше 9500 дозволів на працевлаштування іноземців. Для порівняння: до повномасштабного вторгнення подібні показники досягалися протягом одного року.

Іншими словами, сьогодні не існує жодних підстав говорити про масову трудову міграцію до України.

Більше того, Україна поки що залишається малопривабливою для більшості потенційних трудових мігрантів. Причини очевидні: триває війна, рівень заробітної плати значно поступається країнам Західної Європи, а логістика та бюрократичні процедури залишаються складними навіть для тих, хто дійсно хотів би працювати в Україні.

Натомість справжня проблема української економіки полягає в іншому — гострому дефіциті кадрів.

Сьогодні роботодавці шукають зварювальників, слюсарів, електромонтерів, токарів, будівельників, лікарів та медичних працівників. Саме ці професії забезпечують функціонування критичної інфраструктури та економіки держави.

Причини дефіциту добре відомі. Частина людей перебуває в лавах Сил оборони. Мільйони українців виїхали за кордон. Демографічна криза, яка існувала ще до війни, лише посилилася. У результаті ринок праці стикається з нестачею фахівців практично в усіх секторах.

Подібна ситуація характерна не лише для України. Більшість європейських держав уже багато років компенсують дефіцит робочої сили за рахунок трудової міграції. Іронія полягає в тому, що сьогодні частиною цього процесу стали й самі українці.

Мільйони наших співгромадян працюють у Польщі, Німеччині, Чехії, Іспанії та інших країнах Європи. Вони займають вакансії, які місцеві ринки праці не можуть закрити власними силами. Вони сплачують податки, відкривають бізнеси та допомагають підтримувати економічне зростання країн перебування.

Саме тому варто пам’ятати просту річ: сьогодні мігрантами в Європі є передусім самі українці.

Це не означає, що Україна не повинна мати чіткої міграційної політики. Навпаки, вона повинна бути продуманою, контрольованою та спрямованою насамперед на повернення власних громадян. Але обговорення таких питань має спиратися на факти, а не на страхи.

Попереду на Україну чекає масштабна відбудова. Вона вимагатиме величезної кількості робочих рук і кваліфікованих спеціалістів. Саме тому суспільству вже зараз варто вести серйозну дискусію про майбутнє ринку праці та демографічної політики.

І робити це потрібно спокійно, без ксенофобії, без паніки та без інформаційних маніпуляцій. Адже майбутнє країни залежить не від гучних чуток у соціальних мережах, а від здатності ухвалювати рішення на основі фактів і здорового глузду.