У 2024–2025 роках на українському ринку праці сформувався парадокс: у країні офіційне безробіття, а водночас — хронічна нестача кадрів. Уряду, бізнесу та громадянському суспільству слід негайно шукати нові підходи до залучення трудових мігрантів. Адже мова йде не лише про економіку — мова йде про здатність України відновитися.
Міграційна трансформація України
Ще до війни Україна була відправником трудових мігрантів. Проте у післявоєнний період, на тлі масового виїзду громадян, демографічної кризи та потреби у відбудові, ситуація докорінно змінилася. Країна потребує не лише повернення своїх громадян, а й залучення іноземної робочої сили.
Однак дійсної міграційної політики у цій сфері досі немає. Лише поодинокі законодавчі ініціативи та мінімальна аналітика — усе це не дозволяє Україні системно працювати з імміграційними процесами.
Трудові мігранти в Україні: хто вони?
За останні два роки до України активно приїжджають трудові мігранти з Азії та Африки. Найчастіше це:
Проте ці люди залишаються “невидимими”: держава не має системної статистики щодо їх кількості, статусу чи умов праці.
Основні проблеми:
Ризики для держави:
Що робити?
🔹 Підготувати спеціальну державну програму із залучення трудових мігрантів, що передбачає:
🔹 Запровадити спрощену систему обліку та моніторингу іноземних працівників.
🔹 Розробити комплексну комунікаційну кампанію, що сприятиме зниженню упередженого ставлення до мігрантів і пояснюватиме, чому трудова імміграція — це інструмент розвитку, а не загроза.
Європейський досвід показує: країни, які вчасно усвідомили необхідність імміграції, сьогодні мають стабільний ринок праці. Польща, Чехія, Литва — приклади того, як можна впровадити ефективну політику залучення іноземців.
Для України це питання не майбутнього, а сьогодення. Якщо ми не створимо систему залучення трудових мігрантів уже зараз, через кілька років нам просто не буде кому відбудовувати державу.
Люди — головний ресурс країни. Без них жодна стратегія не спрацює.