Чи зможе Європа повернути українських чоловіків додому?

Останній час в європейських медіа активно обговорюється можливість обмеження тимчасового захисту для українських чоловіків призовного віку. Поштовхом до нової хвилі дискусій стали повідомлення про те, що окремі країни Європейського Союзу висловлюють занепокоєння зростанням кількості чоловіків серед новоприбулих українців та пропонують переглянути чинні правила тимчасового захисту.

На перший погляд може здатися, що йдеться лише про чергову бюрократичну дискусію в Брюсселі. Насправді ж ця тема значно глибша. Вона стосується не лише міграційної політики ЄС, а й майбутнього самої України.

Як зазначає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова ГО «Офіс міграційної політики», головне питання полягає не в тому, чи зможе Європа юридично обмежити тимчасовий захист для окремих категорій українців. Набагато важливіше зрозуміти, чи призведе це до реального повернення людей додому.

Навіть якщо певні обмеження будуть запроваджені, далеко не всі українці автоматично повернуться в Україну. Частина людей спробує знайти інші правові підстави для перебування в країнах ЄС. Хтось оформлюватиме робочі дозволи, хтось навчатиметься, а хтось шукатиме можливості переїзду до інших держав поза межами Євросоюзу.

Світова практика показує, що примусові механізми рідко працюють ефективно, коли йдеться про міграцію. Люди повертаються не тому, що їх змусили, а тому, що вони бачать перспективу. Саме тому головним конкурентом європейських програм підтримки повинна стати не заборона, а привабливість самої України.

Проблема полягає в тому, що за роки війни значна частина українців адаптувалася до життя за кордоном. Люди знайшли роботу, вивчили мову, діти інтегрувалися в освітні системи інших країн. Для багатьох сімей повернення сьогодні пов’язане не лише з патріотичними почуттями, а й з оцінкою ризиків та майбутніх можливостей.

Саме тому будь-які дискусії про повернення українців повинні починатися не з питання покарання або обмежень, а з питання мотивації.

Що потрібно людині для повернення? Передусім безпека. Після цього — можливість знайти роботу, забезпечити родину житлом, отримати доступ до медицини та освіти. Не менш важливим є відчуття справедливості та довіра до державних інституцій.

Сьогодні дедалі більше європейських політиків говорять про те, що Україна потребує людей не лише для оборони, а й для майбутньої відбудови. З цим важко сперечатися. Українська економіка вже зараз стикається з гострим дефіцитом кадрів, а після завершення війни потреба в працівниках лише зростатиме.

Проте повернути людей адміністративним рішенням неможливо. Можна скасувати тимчасовий захист, можна змінити правила перебування, можна створити додаткові складнощі для життя за кордоном. Але це не означає автоматичного повернення в Україну.

На думку Василя Воскобойника, державна політика повинна бути спрямована насамперед на створення умов, за яких українці самі захочуть повернутися. Саме тому ключовими залишаються питання економічного розвитку, створення робочих місць, підтримки бізнесу та формування зрозумілих правил для громадян.

Дискусія в Європі щодо тимчасового захисту ще далека від завершення. Остаточних рішень наразі немає, а юридичних та політичних перепон на цьому шляху залишається чимало.

Однак уже сьогодні ця дискусія стала корисним нагадуванням для України. Майбутнє країни залежатиме не від того, чи зможемо ми змусити людей повернутися, а від того, чи зможемо створити країну, до якої вони захочуть повернутися самі.