Підприємство зупинилося, люди залишилися без заробітку, а інші роботодавці продовжують шукати працівників. Ця суперечність пояснюється не лише різницею між професіями. Нова робота може вимагати переїзду, витрат на житло або кількох місяців навчання. І весь цей час родині потрібні гроші на життя.
На цьому наголошує Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики». На його думку, наслідки ударів по виробництвах та енергетиці неможливо подолати простим перенаправленням звільнених працівників на відкриті вакансії.
Переїжджаючи до іншого міста, людина оцінює не тільки запропоновану зарплату. Потрібно оплатити дорогу, оренду, комунальні послуги та утримання родини. Якщо витрати поглинають заробіток, навіть відповідна вакансія не стає реальним виходом.
«Скільки потрібно заробляти звичайному працівнику, аби окупити тільки вартість житла?» — ставить питання експерт.
Водночас працівники промислових підприємств мають більше можливостей для зміни роботи, ніж може здаватися. На металургійних комбінатах працюють не лише сталевари, а й водії, електрики, енергетики, зварювальники та будівельники. Їхній досвід може бути потрібний в інших галузях, зокрема на місцевому ринку праці.
Проте знайти роботу за попереднім фахом зможуть не всі. Для частини людей необхідним стане підвищення кваліфікації або опанування нової професії. Одним з інструментів є ваучери Державної служби зайнятості, які за встановлених умов дозволяють оплатити навчання.
Василь Воскобойник підтримує такі можливості, але звертає увагу на їхній практичний бік: оплата навчального курсу сама собою не забезпечує повсякденних потреб людини. Коли попереднього доходу вже немає, а нового ще потрібно дочекатися, навіть безкоштовне навчання може виявитися недоступним.
Тому експерт пропонує поєднувати професійну підготовку з фінансовою підтримкою. Серед можливих рішень — навчання безпосередньо на підприємстві з отриманням зарплати або стипендії, допомога держави й територіальних громад.
«Зовсім без грошей таких людей залишати держава не може», — наголошує він.
Окремий ризик для українського ринку праці — перенесення бізнесу за кордон. За словами експерта, компанії намагаються зберегти свої команди, а за потреби наймають людей уже в країні перебування. Поступово вони налагоджують місцеві зв’язки та інтегруються в іншу економіку. Повернути такі підприємства після війни, на його думку, буде складно.
Водночас українським роботодавцям потрібні кваліфіковані працівники. Експерт особливо виділяє робітничі професії, логістику й будівництво, але зазначає, що кадрові труднощі охоплюють також освіту та інші сфери.
Отже, підтримка зайнятості має враховувати весь перехід людини до нової роботи: пошук вакансії, необхідне навчання, проживання та дохід у цей період. Для держави й бізнесу це спосіб зберегти професійний потенціал країни. Для родини — можливість пройти через втрату роботи без втрати засобів до існування.