Молодь на валізах – країна втрачає свій потенціал

У червні британське видання The Telegraph опублікувало тривожну статтю: молоді українки масово залишають країну, і про це майже не говорять вголос. Війна, обмеження на виїзд чоловіків та нестабільність штовхають школярів і студентів, переважно дівчат, до навчання за кордоном — і подальшої еміграції. Це вже не поодинокі випадки, а тривожна тенденція, яка, за оцінками журналістів, загрожує Україні демографічною кризою. Працювати і народжувати скоро буде нікому.

Цифри, що говорять самі за себе
У 2008 році в Україні було 630 тисяч випускників шкіл. У 2024 — лише 312 тисяч. І ця кількість продовжує скорочуватися. Водночас більшість із них дивляться в бік Європи чи США — не лише як студентській мрії, а як старту до нового життя.

Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, коментує:

“Ми поступово втрачаємо демографічну надію. Батьки вивозять дітей — і хлопчиків, і дівчаток. І справа не лише в бажанні кращого — війна знищує віру в майбутнє тут. Якщо не буде людей — не буде й країни.”

Відповідальність — не лише на бізнесі
Зрозуміло, що один роботодавець чи директор університету не може вирішити питання національного масштабу. Проте кожен може робити свій внесок. Є приклади компаній, які:

•       оплачують студентам частину навчання;
•       надають молодим матерям фінансову підтримку, щоб ті могли раніше повернутись до роботи;
•       залучають молодь без досвіду та гарантують робочі місця після завершення навчання.

Проте ключові рішення — за урядом. Як підкреслює Воскобойник:

“Ніхто не заважав Міністерству освіти зробити навчання безкоштовним на час війни. Натомість ми бачимо зростання вартості освіти, посилення вимог до студентів і навіть тиск на аспірантів. Такі дії — це не про підтримку, це про втрату.”

Ринок праці: дефіцит уже зараз
За даними Державної служби зайнятості України, у галузях освіти, медицини, сільського господарства та водного господарства дефіцит кадрів сягає 30–40%. При цьому 75% компаній не можуть знайти фахівців. В умовах такої нестачі — навіть учні старших класів стають потенційними кандидатами.

Однак надмірне раннє залучення молоді до роботи — теж ризик. Воскобойник застерігає:

“Молодь має мати змогу довчитися. Інакше — менше знань, нижча кваліфікація, менші зарплати. Баланс між навчанням і роботою — критично важливий.”

Що робити далі?

•       Підтримати молодь фінансово: зробити освіту доступнішою.
•       Інвестувати у профільну освіту та стажування із зобов’язанням працевлаштування.
•       Створити програми повернення та утримання молоді, особливо жінок.
•       Переосмислити політики МОН щодо навантаження на студентів.

Без людей не буде країни. І це не метафора. Це реальна загроза, з якою Україна стикається вже сьогодні. Саме час діяти — з розумінням, зусиллям і єдністю.