Німеччина готується до натуралізації українців. Чи означає це, що вони не повернуться додому?

Повідомлення про можливе різке зростання кількості заяв на отримання німецького громадянства від українців викликало жваве обговорення як у самій Німеччині, так і в Україні. Після п’яти років проживання в країні частина українців справді зможе претендувати на натуралізацію. Для багатьох це виглядає як черговий сигнал того, що Європа поступово інтегрує українських біженців у свої суспільства.

Втім, як зазначає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова ГО «Офіс міграційної політики», між поданням заяви та отриманням громадянства існує велика різниця.

За його словами, сама по собі можливість подати документи ще не означає автоматичного позитивного рішення. Для отримання громадянства необхідно відповідати низці вимог: знати німецьку мову щонайменше на рівні B1, бути фінансово самостійним, мати стабільний дохід та не залежати від соціальної допомоги держави.

Саме тому далеко не всі українці, які сьогодні проживають у Німеччині, зможуть претендувати на паспорт найближчим часом.

За різними оцінками, у Німеччині перебуває близько 1,3 мільйона українців. При цьому рівень зайнятості серед них суттєво нижчий, ніж, наприклад, у Польщі. Значна частина українців продовжує користуватися соціальною підтримкою, а отже не відповідає вимогам для натуралізації.

Проте сама поява такої дискусії є дуже показовою. Вона демонструє, що Європа дедалі більше переходить від короткострокової допомоги до довгострокової інтеграції українців.

«Німеччина зацікавлена в українцях. Вона зацікавлена в тих, хто працює, навчається, інтегрується в суспільство. Особливо вона зацікавлена в молодих людях, які можуть стати частиною її економіки», — наголошує Василь Воскобойник.

Це пояснюється і демографічною ситуацією в самій Німеччині. Країна вже десятиліттями стикається зі старінням населення та дефіцитом робочої сили. Сьогодні кожен четвертий мешканець Німеччини народився за її межами. Саме тому питання міграції давно стало частиною економічної політики держави.

Водночас політики змушені реагувати і на настрої власних виборців. Зростання популярності правих партій, зокрема «Альтернативи для Німеччини», посилює суспільну дискусію щодо міграції. Частина німців вважає, що присутність великої кількості біженців створює додаткове навантаження на житловий ринок, систему соціального забезпечення та сферу охорони здоров’я.

Саме тому офіційні заяви часто мають подвійний зміст. З одного боку, влада демонструє готовність контролювати міграційні процеси. З іншого — створює умови для того, щоб найбільш активні, освічені та економічно самостійні українці залишалися в країні.

Для України ця ситуація створює серйозний виклик. Багато хто сподівається, що завершення тимчасового захисту або відмова в отриманні громадянства автоматично призведуть до повернення людей додому. Насправді це не так.

Навіть без громадянства українці можуть продовжувати жити в Європі на підставі посвідок на проживання, робочих або студентських віз, возз’єднання родини та інших законних механізмів.

Тому питання повернення українців не можна зводити лише до юридичного статусу.

На думку Василя Воскобойника, вирішальними залишаються безпека, житло, робота та віра в майбутнє країни. Якщо Україна зможе запропонувати своїм громадянам ці умови, значна частина людей повернеться незалежно від того, чи матиме вона іноземний паспорт.

Сьогодні боротьба за українців фактично вже почалася. І головне питання полягає не в тому, скільки наших співгромадян подадуть заяви на громадянство Німеччини. Головне питання — чи зможе Україна після війни стати країною, до якої вони захочуть повернутися.