Патріотизму вже недостатньо: чому українці можуть не повернутися після війни

Україна поступово входить у період, коли боротьба за людей стає не менш важливою, ніж боротьба за території. Поки країна говорить про майбутнє відновлення, мільйони українців вже кілька років будують нове життя за кордоном. І головне питання сьогодні полягає не лише у тому, скільки людей виїхало, а й у тому, скільки з них реально повернуться.

Про це в ефірі говорив Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики».

Однією з найбільш емоційних тем розмови стало ставлення українців до трудових мігрантів. За словами експерта, в українському суспільстві існує очевидний парадокс: українці хочуть, щоб у Європі їх приймали, дозволяли працювати, жити та користуватися соціальними гарантіями, але при цьому часто негативно реагують на саму ідею приїзду іноземців до України.

Воскобойник наголошує, що світ давно увійшов у глобальну конкуренцію за людський капітал. І Україна в цій боротьбі конкурує не лише за повернення власних громадян, а й потенційно за трудових мігрантів.

Втім, експерт закликає не жити міфами. Популярна теза про те, що Україна нібито стане «перевалочним пунктом» для мігрантів із країн Азії чи Африки на шляху до Європи, не відповідає реальності. За його словами, громадяни Бангладешу, Індії чи інших держав не отримують автоматичного доступу до ЄС через Україну. Для них діють ті самі візові правила, і якщо людина вже має можливість легально працювати у Німеччині чи Польщі, вона навряд чи обере Україну як проміжний етап.

Водночас головний акцент експерт робить не на імміграції, а на поверненні власних громадян. Він підтримує позицію про те, що Україна повинна зробити все можливе, аби люди, які виїхали під час війни, захотіли повернутися.

Однак, за словами Воскобойника, проблема полягає в тому, що самих лише патріотичних закликів для цього вже недостатньо.

«Люди будуть порівнювати своє життя в Європі з тим, що вони отримають в Україні», — фактично підсумовує експерт логіку майбутніх міграційних процесів.

Першим і головним фактором залишається безпека. Ніхто не знає, коли завершиться війна, якими будуть її наслідки та чи не виникне нова загроза через кілька років. Саме тому найближчі роки після завершення бойових дій залишатимуться критичними для повернення українців.

Другий фактор — житло. Сотні тисяч людей втратили свої домівки. У багатьох містах житловий фонд серйозно пошкоджений або повністю зруйнований. Водночас оренда житла у великих містах України вже зараз залишається надзвичайно дорогою порівняно із зарплатами.

Третій фактор — робота та рівень доходів. Експерт наводить просте порівняння: мінімальна зарплата в Україні складає кілька тисяч гривень, тоді як у Польщі та Німеччині рівень доходів у рази вищий. І люди неминуче будуть порівнювати не гасла, а власний рівень життя.

Окремою проблемою залишається соціальна інфраструктура. Якщо в українських селах закриватимуться школи, а дітям доведеться їздити десятки кілометрів до інших населених пунктів, це також впливатиме на рішення родин щодо повернення.

На думку Василя Воскобойника, Україна вже зараз повинна чесно дивитися на ситуацію. Повернення людей після війни не відбудеться автоматично. Це буде складна конкуренція за мільйони громадян, які за роки життя у Європі звикли до інших стандартів безпеки, роботи та соціального захисту.

І якщо держава не створить зрозумілих умов для життя, економіки та майбутнього родин, то значна частина українців може так і залишитися за кордоном