Після війни Україна може отримати нову хвилю міграції

У суспільстві часто панує уявлення, що після завершення війни мільйони українців автоматично почнуть повертатися додому. Це зрозуміле бажання, але реальність, найімовірніше, буде значно складнішою.

На думку Василя Воскобойника, президента Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голови ГО «Офіс міграційної політики», завершення бойових дій не означатиме автоматичного завершення міграційних процесів.

«Ми очікуємо, що після завершення війни може розпочатися нова хвиля трудової міграції. За різними оцінками, за кордон можуть виїхати ще від півтора до двох мільйонів українців», — зазначає експерт.

На перший погляд це звучить парадоксально. Якщо країна потребуватиме людей для відбудови, чому частина громадян вирішить виїхати?

Відповідь полягає в тому, що війна є лише одним із факторів, які впливають на міграцію. До 2022 року основною причиною виїзду українців були економічні мотиви. Люди їхали працювати за кордон, щоб заробити гроші, забезпечити родину або отримати можливості для професійного розвитку.

Повномасштабне вторгнення додало до економічних причин ще й безпекові. Але навіть після завершення війни економічні фактори нікуди не зникнуть.

Саме тому Василь Воскобойник закликає дивитися на проблему комплексно. За його словами, рішення про повернення або виїзд визначатиметься не лише тим, чи закінчаться бойові дії.

Не менш важливими будуть гарантії безпеки, стан економіки, можливість знайти роботу, доступність житла та впевненість у майбутньому.

Особливо важливим залишається питання безпеки. Люди повинні розуміти, що завершення війни не стане лише паузою перед новою ескалацією. Саме тому велике значення матимуть міжнародні гарантії, стан української армії та розвиток власного оборонно-промислового комплексу.

Втім навіть за найоптимістичнішого сценарію повернення українців не буде швидким.

«Повернення людей — це не одномоментний процес. Він може тривати п’ять, десять або навіть двадцять років», — наголошує експерт.

Як приклад він наводить Ізраїль, який десятиліттями реалізує програми репатріації та продовжує залучати людей єврейського походження з усього світу.

Для України це означає необхідність переходу від короткострокових рішень до довгострокової політики повернення людей.

На думку Воскобойника, вже сьогодні державні інституції починають працювати над економічними передумовами такого повернення. Йдеться про спрощення ведення бізнесу, створення нових робочих місць, розвиток ринку праці та формування умов для інвестицій.

Але головна помилка полягає в очікуванні швидкого результату.

Україна не зможе повернути людей лише інформаційними кампаніями або патріотичними закликами. Люди прийматимуть рішення виходячи зі свого життєвого досвіду та перспектив для своїх сімей.

Якщо українська родина живе в Німеччині, має роботу, стабільний дохід, а діти навчаються в місцевих школах чи університетах, повернення буде залежати від дуже конкретних факторів.

Чи зможуть вони знайти роботу в Україні? Чи матимуть можливість придбати або орендувати житло? Чи бачитимуть перспективи для своїх дітей?

Саме тому експерт виділяє три ключові фактори, які визначатимуть майбутні міграційні процеси: житло, робота та прогнозоване майбутнє.

Якщо Україна зможе забезпечити ці умови, частина громадян повернеться. Якщо ні — навіть завершення війни не зупинить міграцію.

Тому головний виклик післявоєнного періоду полягає не лише у відбудові зруйнованої інфраструктури. Найважливішим завданням стане відновлення довіри людей до власного майбутнього в Україні.

І саме ця боротьба за людей може виявитися складнішою та довшою, ніж боротьба за квадратні метри відбудованих будинків.