Аналіз стану та проблем ринку праці: презентація дослідження

У липні 2025 року відбулася презентація масштабного дослідження, присвяченого актуальному стану, ключовим викликам і прогнозам розвитку українського ринку праці. Ініціаторами заходу виступили Інститут демографії та досліджень якості життя імені М. В. Птухи НАН України та громадська організація «Офіс міграційної політики».

Предметом обговорення стала аналітична праця «Аналіз стану та проблем ринку праці: наявний і прогнозований попит на робочу силу та її пропозиція», підготовлена доктором економічних наук, старшим науковим співробітником Інституту — Олександром Цимбалом.

Це дослідження вирізняється не лише масштабом зібраних даних і глибиною аналітики. Його головна цінність — у здатності назвати речі своїми іменами: попри війну, масову міграцію, тінізацію економіки та втрату мільйонів громадян, український ринок праці функціонує та адаптується. Його подальший розвиток потребує відповідальної політики та цілеспрямованої модернізації.

Ринок праці: не про кількість, а про якість 

У центрі дослідження — одне з найскладніших питань: чи дійсно в Україні існує дефіцит кадрів, чи йдеться про іншу проблему?

Висновок досить чіткий: на ринку праці ми маємо справу передусім не з нестачею людей в країні, а з якісною невідповідністю між пропозицією та попитом. Мотивації, можливості мобільності та навички працівників надто часто не відповідають пропозиціям, можливостям і вимогам роботодавців. Недосконалість інфраструктури та стратегій комунікації між працівниками і роботодавцями, низька якість взаємного інформування сторін та відсутність інструментів координованої мобільності, гальмують спроможність і населення і роботодавців нарощувати із свого боку пропозицію на ринку праці та проявляти гнучкість щодо їх узгодження.

Дисбаланс попиту і пропозиції робочої сили охоплює широкий спектр: від професійних навичок і рівня заробітної плати — до мотивації, очікувань і загальної довіри до ринку праці. Саме це і пояснює, чому при наявності понад 900 тисяч осіб, які потенційно готові працювати, відкритими залишаються понад 160 тисяч вакансій, а потенціал виходу на ринок праці ще майже мільйона осіб залишається нереалізованим.

Що показали цифри?

Аналітична база дослідження охоплює 2023–2024 роки й сформована на основі досліджень Інституту демографії та досліджень якості життя ім. М.В. Птухи НАН України та Українського центру соціальних реформ за підтримки Держстату України, GIZ, UNICEF та інших урядових і міжнародних інституцій. Основні висновки:

• Рівень безробіття після шокового сплеску у 2022 році суттєво знизився і станом на лютий місяць 2024 року сягнув показника 6,8% (проти 10,6% у 2021 році).
• Водночас значно збільшилася неформальна зайнятість: майже кожен четвертий працює поза офіційною системою.
• Середня тривалість пошуку роботи зросла порівняно із 2021 роком — майже 11 місяців. Такий строк є граничним, після якого різко нарощується ризик втрати кваліфікації, демотивації та соціального відчуження.
• Основні бар’єри для працевлаштування: територіальна недоступність робочих місць, неприваблива зарплата, слабкий діалог між роботодавцями та шукачами.
• Половина безробітних не отримують пояснень від роботодавців щодо причин відмови. Це свідчить про розірваний комунікаційний ланцюг.

Навички: дві паралельні реальності 

Однією з найцікавіших частин дослідження стало порівняння уявлень роботодавців і працівників про важливі навички.

Роботодавці очікують:

• відповідальності,
• пунктуальності,
• здатності працювати в команді,
• вміння точно виконувати інструкції.

Працівники натомість вважають своїм головним ресурсом:

• гнучкість,
• комунікабельність,
• відкритість до навчання.

Це свідчить про серйозну розбіжність у цінностях. І поки ці дві логіки не перетнуться, ефективної співпраці не буде.

Проблема — не в людях, а в системі

 Дослідження ставить під сумнів поширене твердження про «катастрофічну нестачу кадрів». Формально, в Україні є до 800+ тисяч осіб, які могли б вийти на ринок праці, але не роблять цього. Причини — не лише об’єктивні, а й психологічні:

• страхи і непевності, породжені війною;
• відчуття слабкості і безпорадності,
• страх втрати часу або зусиль без гарантій результату;
• збільшення навантаження побутових справ і необхідності доглядати малих, постраждалих тощо членів родини;
• збільшення проблем із станом здоров’я

Це — простір відповідальності для держави, бізнесу та громадянського суспільства.

Прогноз до 2030–2035 років

 Модельні розрахунки показують, що кадровий розрив зберігатиметься й навіть посилюватиметься — насамперед у таких секторах, як:

• сільське господарство,
• промисловість;
• будівництво,
• торгівля;
• транспорт і логістика,
• професійна, наукова та науково-технічна діяльність

Роботодавцям доведеться змагатися не за кількість, а за якість робочої сили: компетентну, мотивовану, гнучку. І ця конкуренція вже триває.

Що робити? Рекомендації дослідників

Ключовий висновок: Україні потрібна не лише політика активізації пропозиції робочої сили, а повноцінна політика пропозиції робочих місць.

Це означає зміну парадигми:

• Роботодавець має не чекати ідеального працівника, а мати чіткий і раціонально обґрунтований пакет вимог, створювати привабливі умови праці: адекватна зарплата, гнучкий графік, комфортна інфраструктура, а замість пасивного очікування приходу претендентів здійснювати активну маркетингову політику рекрутингу персоналу.

• Держава повинна:
  • модернізувати систему статистики — з фокусом на робочі місця, а не лише населення;
  • розвивати системи перенавчання, особливо для старших вікових груп, інтенсифікувати процеси підтримки і визнання неформального навчання та мінікваліфікацій;
  • спрощувати процедури легального працевлаштування;
  • сприяти максимально чесній комунікації усіх сторін на ринку праці

Готовність до змін є — потрібна інфраструктура 

Одним із найоптимістичніших сигналів є високий рівень готовності українців до адаптації:

• 90% — готові вчитись новому,
• 60% — розглядають зміну професії,
• 50% — визнають, що мають недостатній рівень навичок і прагнуть вдосконалення.

Це — потенціал, який не можна втратити. Але для його реалізації потрібна ефективна інституційна підтримка.

Підсумок

Україна має шанс створити сучасний, ефективний і гнучкий ринок праці, який стане фундаментом економічного зростання на засадах прискореного зростання продуктивності праці.

Але для цього необхідно:

• перестати оцінювати ринок праці лише через кількість «голів»;
• почати рахувати якість, ефективність і привабливість робочих місць;
• формувати умови для повернення та залучення людей, замість голослівних закликів «повертайтесь додому».

Бо ринок праці — це не просто економічний механізм. Це — люди, їхня мотивація, гідність, впевненість у завтрашньому дні