Дефіцит кадрів на будівництві, у галузі транспорту й логістики – серйозна проблема для України. Через “кадровий голод”, деякі компанії почали залучати іноземних працівників. Що з цього виходить – дослідила DW.
Теми демографії та міграції залишаються серед найбільш обговорюваних в Україні. У суспільстві ширяться чутки про засилля іноземних мігрантів-заробітчан, яких начебто масово завозять на роботу. А що відбувається насправді? DW побувала на виробництві в Чернівецькій області, де працевлаштований 21 трудовий мігрант з Індії та почула їхні історії.
Один з працівників – Карнайл Сінгх. Він переїхав до України два роки тому. Для нього це не перший досвід роботи за кордоном. Раніше він 16 років працював водієм в Омані. Але цього разу все інакше. “Я приїхав сюди сам. Моя дружина і троє дітей залишилися вдома в Індії. Я жодного разу не був удома відтоді, як переїхав сюди. Коли я працював у Маскаті, я їздив додому кожні 6-8 місяців. Усе залежить від Бога, коли я зможу поїхати”, – ділиться він.
Жоден із цих двох десятків індійських працівників на Буковині не був удома відтоді, як приїхав: через відсутність авіасполучення з Україною, транзит через сусідні країни надто дорогий і довгий.
Чернівці поки що відносно не постраждали від війни, і робітники кажуть, що їм тут не страшно. Зарплати значно вищі, ніж в Індії. Багато хто заплатив понад 5000 євро індійським агентам, щоб приїхати в Україну. Переїзд до Західної Європи обійшовся би вдвічі більше. “Я намагався знайти роботу деінде, – розповідає трудовий мігрант Абдул. – Подавався до Канади, але мені відмовили у візі, так само як і в Австралії. Я тут уже 15 днів. Фінансова ситуація вдома погана, тому мені довелося приїхати сюди”.
Станом на травень 2026 року, приблизно дев’ять з половиною тисяч трудових мігрантів були зареєстровані в Україні. Водночас згенеровані штучним інтелектом зображення й заголовки попереджають про “навалу мільйонів заробітчан у той час, як українські чоловіки гинуть на фронті”.
Експерти з дезінформації кажуть, що чутки й домисли на тему міграції можуть бути продуктом російської пропаганди, спрямованої на розпалювання перебільшених страхів довкола реальної економічної проблеми. Але побоювання щодо імміграції знаходять певний відгук у соцмережах і у невеликих акціях протесту. Одна з таких нещодавно відбулася у центрі Києва.
“Ми категорично проти цієї міграції людей із третіх країн, які не будуть асимілюватися, не вивчатимуть нашу мову та культуру”, – каже одна з учасниць акції. Інший учасник сказав, що бачить небезпеку втратити свою країну: “Це люди, які занедбали власну країну, тож, очевидно, вони точно не дбатимуть про нашу”.
Народний депутат від партії “Слуга народу” Юрій Камельчук пропонує радикальний підхід. Він вважає, що було б справедливим, якби іноземець, який хоче знайти роботу в Україні, спочатку підписував контракт зі Збройними силами України (ЗСУ), відслужив рік або два, а вже потім, за наявності відповідної кваліфікації, міг би подаватися на певну роботу. “Уряд повинен терміново – і я вимагатиму цього від своїх колег – заздалегідь розробити відповідну програму”, – наполягає він.

Організатори київської акції протесту проти міграції кажуть, що не піддаються російській пропаганді. Вони стверджують, що йдеться не про расові відмінності, а про пріоритет для українських працівників над прибулими. Але експерти вважають, що все не так просто.
“Я впевнений, що навіть ті люди, які були на цьому протесті, якби їм запропонували роботу на будівництві замість теплої роботи в офісі, думаю, ніхто з них не погодився б”, – сказав DW Василь Воскобойник із Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.
Дефіцит робочої сили – серйозна проблема. Найбільше Україні бракує кадрів на будівництві, у галузі транспорту й логістики. Василь Воскобойник нагадує, що відбувається відтік мільйонів людей за кордон, триває мобілізація, демографічна ситуація – складна. “Щороку зростає кількість людей похилого віку, і народжується дедалі менше дітей. За таких обставин українському бізнесу потрібна робоча сила, і нам потрібні звичайні робітники. Не вистачає будівельників, зварювальників, сантехніків, мулярів, працівників енергетики”.
Щоб заповнити прогалини, в уряді України пропонують освоювати нові професії жінкам, ветеранам і внутрішньо переміщеним особам. Але бізнес стверджує, що цього недостатньо. При цьому, попри медійний резонанс, масового напливу іноземних працівників також не спостерігається. Кількість дозволів на роботу для мігрантів в Україні різко зменшилась із початку війни. І навіть вони не відображають реальної ситуації, оскільки багато дозволів анулюються через перевірки з боку державних органів.

На підприємстві, яке відвідали журналісти DW, понад 90 відсотків працівників – українці. Там розповіли, що саме вони мали пріоритет у заповненні вакансій, спричинених війною. Однак за останні два роки компанії довелося також найняти мігрантів, щоб досягти виробничих показників.
За словами менеджера компанії Вадима Комова, передусім ідеться про Україну. “А для України, безумовно, один із найважливіших аспектів – це економіка. Наш досвід показує, що залучення мігрантів не несе негативних факторів – ані для місцевих виробників, ані для місцевих громад”, – наголосив Комов.
Думки про трудових мігрантів серед пересічних громадян на вулицях Чернівців не такі однозначні. “Для мене головне, щоб вони поводилися культурно й дотримувалися правил поведінки. Тоді все буде добре, ми нормальні, дружні”, – поділилася думками чернівчанка. Інша жінка вважає, що приїзд мігрантів з третіх країн – “добре для економіки, бо багато людей загинули й не можуть виконувати цю роботу. Але, так, є плюси й мінуси”, – сказала вона журналістам DW.
Індійські працівники, з якими вдалося поспілкуватися журналістам DW, кажуть, що намагаються створити відчуття дому в Україні – готують індійську їжу і регулярно телефонують додому. Але жити далеко від близьких їм складно, тож інші європейські країни приваблюють їх більше.
Чи зможе Україна з ними конкурувати – питання відкрите. Поки триває війна, експерти попереджають, що потреба в трудових мігрантах зростатиме.