Україна входить у глобальну боротьбу за працівників: чому дефіцит кадрів став критичним

Український ринок праці переживає найбільшу трансформацію за всі роки незалежності. Війна, мобілізація, демографічне скорочення населення та масова міграція призвели до того, що країна поступово переходить від надлишку робочої сили до постійного дефіциту працівників.

Про це в ефірі говорив Василь Воскобойник — президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова ГО «Офіс міграційної політики».

За його словами, сьогодні кадровий голод уже став системною проблемою для української економіки.

«В Україні буде постійно не вистачати робочих рук і до кінця цього року, і до кінця цього десятиріччя», — прогнозує експерт.

При цьому ситуація виглядає парадоксально. Формально рівень безробіття в Україні залишається високим — приблизно до 10%. Це близько 1,7 мільйона людей без роботи.

Але проблема полягає у структурному безробітті. Тобто професії та навички людей, які шукають роботу, не відповідають реальним потребам бізнесу.

Сьогодні ринку потрібні будівельники, слюсарі, сантехніки, водії та інші кваліфіковані працівники “блакитних комірців”. Натомість серед шукачів роботи значна частина має офісні або гуманітарні спеціальності.

Воскобойник наголошує: навіть коли в інших регіонах є вакансії, люди часто не готові переїжджати через високу вартість житла.

«У деяких містах оренда житла складає 70–80% від середньої зарплати», — пояснює експерт.

Саме тому проблема полягає не лише у наявності роботи, а у відсутності доступного житла та нормальних умов для внутрішньої мобільності людей.

Окремо експерт звертає увагу на демографічну кризу. Якщо у 1991 році населення України становило приблизно 52 мільйони людей, то зараз на території, підконтрольній українському уряду, проживає близько 30 мільйонів.

При цьому країна щороку втрачає приблизно 300 тисяч людей навіть без урахування наслідків війни.

За оцінками Міністерства економіки, до 2035 року Україні знадобиться приблизно 4,5 мільйона додаткових працівників для стабільного економічного зростання. Міжнародна організація праці називає ще більші цифри — до 8,6 мільйона робочих рук.

Частину проблеми, на думку Воскобойника, можна вирішувати за рахунок внутрішніх резервів — залучення жінок, людей старшого віку та людей з інвалідністю до ринку праці.

Втім, експерт визнає: внутрішніх ресурсів може не вистачити.

Саме тому тема трудових мігрантів поступово переходить із політичної дискусії у сферу економічної необхідності.

Але тут Україна стикається з новою проблемою — глобальною конкуренцією за людей.

«Німеччина до 2035 року хотіла б залучити до 7 мільйонів трудових мігрантів. І якщо людина може обирати між зарплатою 500–800 доларів в Україні або кількома тисячами євро в Німеччині, то вибір очевидний», — пояснює Воскобойник.

Саме тому експерт переконаний: Україна повинна робити ставку не на масове завезення дешевої робочої сили, а на точкове залучення кваліфікованих спеціалістів у конкретні галузі.

За його словами, саме такий підхід зараз закладається у нову міграційну стратегію України, над якою працюють Інститут демографії та досліджень якості життя, Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування та ГО «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Наприкінці розмови Василь Воскобойник окремо спростував популярний міф про те, що роботодавці шукають мігрантів лише для економії на зарплатах.

За його словами, залучення одного іноземного працівника обходиться бізнесу приблизно у 150 тисяч гривень.

«Набагато дешевше взяти українця і підвищити йому зарплату. Але де взяти слюсарів, сантехніків та будівельників?» — підсумував експерт.