Українці в Європі теж мігранти: незручна правда про нову реальність

Останніми місяцями в Україні активно обговорюють повідомлення про повернення окремих громадян з країн Європейського Союзу. У соціальних мережах це часто подають як доказ того, що Європа нібито почала масово виганяти українців. Проте реальна ситуація значно складніша.

Як пояснює Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова ГО «Офіс міграційної політики», йдеться не про вигнання українців, а про поступове повернення до звичайних правил міграційного контролю. Механізм тимчасового захисту створювався як екстрений інструмент для людей, які рятувалися від війни. Але жодна держава не розраховувала, що цей режим працюватиме без змін роками.

Саме тому сьогодні європейські уряди дедалі частіше діють за принципом, який застосовується до будь-якого іноземця. Якщо людина порушує закон, не продовжує документи або перебуває в країні нелегально, держава реагує відповідно до свого законодавства. І це стосується не лише українців.

Паралельно змінюється і ставлення до тих українців, які залишаються в Європі. Якщо у 2022 році головним завданням було забезпечити безпеку та підтримку, то зараз європейські країни дедалі більше очікують від українців самостійності. Люди повинні працювати, сплачувати податки, вивчати мову та інтегруватися в суспільство. Для європейського платника податків дедалі складніше пояснювати, чому одна родина роками живе за рахунок соціальної допомоги, не працює і не намагається адаптуватися.

Водночас ця ситуація створює нові виклики для самої України. Частина людей може повернутися через скорочення соціальної підтримки або зміну правил перебування. Але повернення саме по собі не гарантує успішної реінтеграції. Потрібні робочі місця, житло, доступ до освіти та зрозумілі перспективи для сімей.

Саме тому дедалі частіше звучить теза про боротьбу за людей. Україна конкуруватиме не лише з війною та власними проблемами, а й з європейськими економіками, які зацікавлені залишити в себе тих українців, що вже інтегрувалися в місцеві ринки праці.

На цьому тлі особливо показовою виглядає дискусія про трудових мігрантів в Україні. Частина суспільства емоційно реагує на саму можливість приїзду іноземців. Однак при цьому часто забувається очевидний факт: сьогодні самі українці є мігрантами в Європі.

Українці працюють у Польщі, Німеччині, Чехії, Італії та інших країнах. Вони займають робочі місця, сплачують податки, користуються державними послугами та стають частиною місцевих громад. Тобто виконують ту саму роль, яку потенційно можуть виконувати іноземці в Україні.

Саме тому ставлення до міграції потребує більш зрілого погляду. Якщо ми очікуємо поваги до українців за кордоном, то повинні бути готовими демонструвати таку ж повагу до людей, які легально приїжджають працювати до нашої країни.

При цьому мова не йде про безконтрольну міграцію. Навпаки, Україна має формувати власну модель керованої міграційної політики. З чіткими правилами, безпековими перевірками, контролем роботодавців та зрозумілими вимогами до інтеграції.

Однак головне завдання залишається незмінним — повернення українців і створення умов, за яких люди захочуть пов’язувати своє майбутнє з Україною.

Бо у XXI столітті найціннішим ресурсом стають не території й не природні багатства. Найціннішим ресурсом стають люди. І саме за них уже сьогодні розпочинається головна конкуренція між державами.