Офіс міграційної політики

створений для вирішення міграційних проблем України

Відбудова потребує людей: чому міграційна політика починається зі своїх громадян

Хто працюватиме на будівництві, керуватиме транспортом і забезпечуватиме роботу підприємств під час відновлення України? Питання кадрового забезпечення не можна відкладати до завершення війни. Водночас очікування, що нестачу працівників повністю компенсують іноземці, створює хибне уявлення про можливості міграційної політики.
Таку позицію висловлює Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики».

«Вирішити проблему з нестачею трудових ресурсів виключно за рахунок трудових мігрантів неможливо», — наголошує він.
На думку експерта, залучення працівників з інших країн може стати одним з інструментів відбудови. Але головна увага має бути зосереджена на збереженні українських працівників та створенні умов для повернення співгромадян.
Підвищення зарплати залишається важливим аргументом у боротьбі за фахівців. Проте перехід людини з одного підприємства на інше не збільшує загальної кількості працівників у країні. Якщо людей фізично бракує, роботодавці змушені конкурувати за обмежений кадровий ресурс.

«Якщо їх фізично немає, то вони з повітря не з’являться», — зазначає Василь Воскобойник.
Експерт також вказує на ризик посилення конкуренції за українців після війни. Якщо громадяни бачитимуть кращі можливості працевлаштування за кордоном, країна може втрачати частину трудового потенціалу саме тоді, коли він особливо потрібний для відновлення. Це можливий сценарій, який міграційна політика має враховувати заздалегідь.
За словами Василя Воскобойника, Асоціація спільно з Інститутом демографії та досліджень якості життя імені М. В. Птухи НАН України підготувала експертне бачення міграційної стратегії до 2035 року в частині трудового потенціалу. Йдеться про пропозиції до державної політики, а не про вже затверджений урядом документ. Пріоритетом цих напрацювань він називає збереження та повернення українців.

Однак чисельність працівників — лише одна сторона проблеми. Інша — професійний вибір молоді. За спостереженнями експерта, молоді люди прагнуть незалежності, цікавляться підприємництвом та IT. Водночас економіка потребує зварювальників, будівельників, водіїв та інших кваліфікованих фахівців робітничих професій.

Такий розрив він пов’язує, зокрема, з тим, як молодь оцінює життя людей, які вже працюють у цих сферах. Якщо професія не асоціюється з достатнім доходом і перспективою, переконати підлітка обрати її складно.
Тому кадрова політика має поєднувати кілька напрямів: утримання працівників в Україні, повернення громадян, підготовку молоді та продумане залучення іноземних спеціалістів. Жоден із них окремо не дає повної відповіді.

Для майбутньої відбудови важливо не лише порахувати, скільки людей потрібно економіці. Потрібно зробити так, щоб робота в Україні давала їм можливість забезпечувати родину, розвиватися та бачити власне майбутнє вдома.