Відбудувати країну без людей неможливо
Коли в Україні говорять про післявоєнне відновлення, найчастіше згадують мільярди доларів інвестицій, нові підприємства, відбудову міст і розвиток інфраструктури. Проте за всіма цими планами стоїть питання, без відповіді на яке жоден проєкт не буде реалізований. Хто саме виконуватиме цю роботу?
Сьогодні українська економіка вже відчуває гострий дефіцит працівників. Будівельні компанії, аграрні підприємства, транспортні та логістичні оператори дедалі частіше повідомляють про нестачу кадрів. За оцінками представників будівельної галузі, дефіцит працівників у деяких сегментах досягає від 20 до 50 відсотків.
Причини добре відомі. Частина українців перебуває в лавах Сил оборони. Мільйони громадян виїхали за кордон. Демографічна ситуація продовжує погіршуватися. У результаті роботодавці все частіше змушені конкурувати за кожного кваліфікованого працівника.
Як зазначає Василь Воскобойник, Україна вже опинилася в ситуації хронічного дефіциту робочої сили. А це впливає не лише на бізнес. Нестача працівників означає повільніше економічне зростання, менші податкові надходження та нижчі темпи відновлення країни.
На цьому тлі дедалі частіше звучить питання про залучення іноземних працівників. Для багатьох українців сама ця тема викликає занепокоєння. Однак факти свідчать про інше. Після початку повномасштабної війни кількість іноземців, які працюють в Україні, суттєво скоротилася. Якщо у 2021 році було видано або продовжено близько 22 тисяч дозволів на працевлаштування іноземців, то у 2025 році таких дозволів було лише близько 9500.
При цьому навіть виданий дозвіл не гарантує, що людина реально потрапить до України. Вартість залучення одного працівника є високою, процедура складною, а отримання необхідних віз та дозволів часто займає багато часу. Роботодавці розповідають, що з десятків кандидатів до місця роботи іноді доїжджають лише одиниці.
Окремим питанням залишається безпека. Саме тому кожен іноземець проходить перевірки, а державні органи дуже обережно ставляться до будь-якого спрощення міграційних процедур. В умовах війни ризики залишаються високими, і це об’єктивно впливає на державну політику.
Разом із тим світовий досвід показує, що багато країн успішно використовують механізми тимчасової трудової міграції. Одним із прикладів є Польща, яка протягом багатьох років залучала українських працівників для виконання конкретних проєктів та закриття дефіциту кадрів. Саме цей досвід сьогодні уважно вивчають українські законодавці та експерти.
Але головний висновок залишається незмінним. Жодна міграційна політика не повинна заміняти роботу з власними громадянами. Повернення українців з-за кордону, створення конкурентних зарплат, модернізація професійної освіти та розвиток економіки мають залишатися безумовним пріоритетом.
Лише після того, як держава максимально використає власний людський потенціал, можна буде говорити про додаткове та контрольоване залучення працівників з інших країн.
Україна сьогодні фактично вступає у глобальну конкуренцію за людей. І переможе в ній не та країна, яка запропонує найбільше гасел, а та, яка створить найкращі умови для життя, роботи та розвитку.
Саме тому головний ресурс майбутньої відбудови — це не бетон, не техніка і навіть не гроші. Головний ресурс — люди. І саме за них уже зараз точиться найважливіша боротьба.