Погіршення ставлення до іноземців у країні перебування не обов’язково повертає людей на батьківщину. Для українців, які рятуються від війни, наступним кроком може стати переїзд до іншої європейської держави. Водночас залучення польськими роботодавцями працівників з Азії та Латинської Америки саме собою не свідчить про цілеспрямоване витіснення українців.
Таку позицію висловлює Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики». На його думку, потрібно розрізняти потреби бізнесу в робочих руках і політичну риторику, яка впливає на суспільне ставлення до мігрантів.
«Я не бачу, що це політика витіснення. Це політики намагаються гратися з електоратом, демонструючи, як вони цінують поляків насамперед», — зазначає експерт.
Пошук працівників в інших регіонах світу Воскобойник пояснює нестачею кадрів, зокрема на будівництві та складах. За його оцінкою, змінилися й можливості залучення українських працівників. Війна вплинула на склад міграційних потоків, а самі українці отримали ширший досвід проживання в різних країнах і більше варіантів для подальшого вибору.
Тому поява працівника з іншої держави не обов’язково означає, що заради нього звільнили українця. За логікою експерта, роботодавець може шукати людину на вакансію, яку не вдається заповнити. Польщі доводиться враховувати, що потенційні працівники порівнюють доступні їм країни та умови життя.
Водночас ворожість до іноземців здатна впливати на їхнє рішення залишатися. Воскобойник застерігає від сподівань, що такий тиск спричинить масове повернення українців під час війни. На його думку, люди радше шукатимуть безпечне місце в іншій державі. Перспективи повернення він пов’язує передусім із завершенням бойових дій та можливістю вільніше планувати власне життя.
Ширший демографічний контекст також не дає підстав для простих прогнозів. Зростання населення в одній частині світу не означає автоматичного масового переселення до іншої. Воскобойник припускає, що значна частина переміщень в Африці відбуватиметься всередині континенту, зокрема із сільської місцевості до міст.
«Я не думаю, що мешканці Африки масово поїдуть до Європи. Скоріше за все, вони будуть переміщуватися по своєму континенту», — говорить він.
Для України з цієї розмови випливає практичне питання: які умови спонукатимуть громадян обрати повернення? Труднощі за кордоном можуть змінити адресу їхнього проживання, але самі собою не роблять життя вдома безпечнішим. Сподівання на повернення мають спиратися на перспективи України, а не на розчарування людей в інших країнах.