Європа змінює ставлення до українських біженців: підтримка поступово переходить у режим жорсткого розрахунку

Після кількох років масштабної підтримки українців європейські країни починають поступово змінювати свою міграційну політику. У публічному просторі дедалі частіше звучать заяви про скорочення соціальних програм, перегляд правил перебування та необхідність активнішого працевлаштування українців.

Саме цю тенденцію в ефірі прокоментував Василь Воскобойник — президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова ГО «Офіс міграційної політики».

За його словами, сьогодні ситуацію можна розглядати з двох різних точок зору. Перша — суто економічна. Європейські держави більше не готові нескінченно витрачати сотні мільйонів євро на утримання людей, які роками живуть на соціальній підтримці.

Воскобойник наголошує, що на початку повномасштабної війни головним було врятувати людей. Але зараз минуло вже кілька років, і українці стали частиною внутрішньої політики європейських держав. Місцеві виборці починають ставити питання: чому іноземці отримують безкоштовне житло та допомогу, тоді як самі громадяни цих країн змушені працювати та сплачувати податки.

Саме тому політики дедалі частіше починають рахувати не лише гуманітарні, а й фінансові наслідки підтримки.

Водночас, за словами експерта, існує і друга логіка. Європа поступово трансформує підхід до мігрантів — від статусу “біженця” до статусу “трудового ресурсу”. Тепер ключовим питанням стає не сам факт перебування людини в країні, а її економічна корисність.

Воскобойник звертає увагу, що ця тенденція стосується не лише українців. Загалом європейські країни дедалі жорсткіше ставляться до міграції, яка базується виключно на соціальних виплатах.

На його думку, саме тому країни, де українці активно працюють і платять податки, значно більше зацікавлені у їх збереженні. Як приклад він навів Польщу та Чехію, де більшість українців уже інтегрувалися у ринок праці.

За словами експерта, у Польщі працює близько 70% українців працездатного віку, які отримали тимчасовий захист. Саме тому польський бізнес відкрито говорить про ризики втрати українських працівників.

Воскобойник нагадує, що лише за 2024 рік українці принесли польській економіці майже 100 мільярдів злотих у вигляді податків та економічної активності. Це сума, співставна з бюджетами великих польських міністерств.

Зовсім інша ситуація, за його словами, склалася у Німеччині. Там значно менша частка українців вийшла на ринок праці, а система соціальної підтримки довгий час залишалася дуже щедрою. У результаті витрати держави почали перевищувати економічний ефект від перебування українців.

Саме тому сьогодні Німеччина дедалі частіше говорить про скорочення соціальних виплат та стимулювання людей до працевлаштування.

Воскобойник підкреслює: мова не йде про масові депортації українців. Швидше — про “м’яке підштовхування” до роботи або повернення через поступове скорочення соціальних привілеїв.

При цьому експерт визнає: навіть фінансова допомога за добровільне повернення навряд чи стане масовим стимулом для українців. Головна причина — безпека.

Поки в Україні триває війна, а ракети можуть прилетіти в будь-який регіон країни, люди й надалі обиратимуть більш стабільне і прогнозоване життя за кордоном.

Саме тому, переконаний Воскобойник, повернення українців буде поступовим і точковим. Але нинішня зміна політики ЄС може стати для України своєрідним “вікном можливостей” — шансом запропонувати людям нові умови та стимули для повернення.

Чи зможе держава цим скористатися — поки залишається відкритим питанням.