Понад 6 мільйонів українців виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення. Повернення цих людей стане одним із найважливіших викликів для країни після перемоги. Та чи готова Україна створити умови, які спонукатимуть наших громадян повернутися?

За словами експертів, рішення про повернення залежатиме від чотирьох ключових факторів: безпеки, житла, роботи та соціальної інфраструктури.

Безпека — базова передумова. Поки українські міста під загрозою обстрілів, говорити про масове повернення передчасно. Повернення почнеться лише тоді, коли з’явиться впевненість у стабільності й захищеності.

Житло — другий критичний чинник. Проблема доступного житла в Україні залишається хронічною. За три десятиліття незалежності житло не стало доступним для пересічного громадянина. Без державних програм соціального будівництва або механізмів здешевлення ринку, ситуація не зміниться.

Робота — не лише джерело доходу, а й основа гідного життя. Сьогодні мінімальна зарплата в Україні становить близько 8 000 грн. Для порівняння: у Польщі — 48 000 грн, у Німеччині — до 110 000 грн. При цьому ціни на продукти в Україні не надто нижчі, а в деяких випадках — навіть вищі.

Соціальна інфраструктура — школи, лікарні, дитячі садки — має бути не лише якісною, а й доступною, особливо в сільській місцевості та віддалених громадах. Саме це створює відчуття стабільності й майбутнього для родин з дітьми.

Реалії показують: у найближчі роки Україна не зможе наздогнати європейські країни в економічному вимірі. Підняти зарплати до польських чи німецьких рівнів, забезпечити дешеве соціальне житло — мало реально. Економічна конкуренція не на нашу користь.

Проте є інший шлях — побудова країни свободи.

Свобода — це те, що може зробити Україну унікальною в очах власних громадян і світу.

Мова йде про: свободу слова, свободу вибору, свободу переміщення, свободу ведення бізнесу.

Це не абстрактні поняття. Це реальні речі, які відчуваються щодня. Якщо в Україні дозволено все, що не заборонено законом — це потужний сигнал: тут можна жити, працювати, розвивати себе й свою справу.

Саме нематеріальні чинники можуть змінити правила гри. Якщо люди повірять у власну спроможність і свободу — не лише повернуться ті, хто поїхав, — до України приїдуть і громадяни інших країн. Бо шукатимуть простору для реалізації та гідного життя.

Україна стоїть перед вибором: або спробувати наздоганяти інші держави за економічними показниками — і програти, або запропонувати унікальний суспільний проєкт, де кожен — вільний і захищений.

І саме це — наш історичний шанс.

В Україну будуть залучати трудові ресурси з-за кордону: без допомоги іноземців країну не відновити. Про це заявив віце-прем’єр-міністр — міністр національної єдності України Олексій Чернишов.

Нині український ринок праці потребує чотири з половиною мільйона людей.

Як розповів Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської Асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, якщо Україні навіть якимось дивом вдасться залучити внутрішні резерви, вже через 5−10 років вони вичерпаються, бо просто підуть на пенсію.
А замінити їх буде ніким через низький рівень народжуваності. Тому щоб врятувати український ринок праці Україна і планує залучати трудових мігрантів.

«Спочатку потрібно повертати українців, а потім залучати трудових мігрантів з інших країн, саме тому що в нас фізично не буде вистачати трудових ресурсів. Нам потрібно буде десь брати людські ресурси, бо ми фізично вимираємо. В нас демографічна криза, в нас дуже низька народжуваність, за деякими оцінками, одна з найменших в усьому світі. Ми будемо боротися за людей», — розповів Василь Воскобойник.

Сьогодні Україна стоїть перед складними демографічними й трудовими викликами. Війна, масова еміграція, старіння населення та нестача кваліфікованих кадрів — усе це формує критичну потребу у переосмисленні державної політики. Водночас ці виклики відкривають історичне вікно можливостей — за умови, що політика буде не ситуативною, а науково обґрунтованою і системною.

Реформи не можуть ґрунтуватися на здогадках або політичних лозунгах. Потрібне чітке розуміння реальності, тому у фокусі — дослідження міграційних і демографічних процесів, аналіз ринку праці та людського капіталу.

Це дозволить:

• виявити реальні мотивації українців до еміграції чи повернення;
• змоделювати сценарії майбутнього;
• підготувати законодавчі ініціативи, які відповідають потребам суспільства й економіки.

Спільна платформа — ключ до результату

Жодна інституція не зможе самостійно подолати системну кризу. Саме тому нами формується платформа співпраці між науковцями, урядом, бізнесом, громадянським суспільством і міжнародними партнерами. Такий підхід дозволить не лише створювати ефективні стратегії, а й спільно їх адвокатувати на рівні державних рішень.

Людський капітал — головний ресурс

Повернення українців, інтеграція іноземних громадян, зниження масштабів трудової міграції — усе це елементи єдиної стратегії розвитку людського капіталу. Мета — не лише зупинити відтік, а й запустити приплив талантів в Україну відповідно до потреб економіки та демографічної безпеки.

Інформація — проти міфів і страхів

Успішна політика потребує підтримки суспільства. Саме тому важливо:

• проводити просвітницькі кампанії, які пояснюють суть міграційної політики;
• розвінчувати міфи, що формуються навколо теми виїзду, повернення чи прийому іноземців;
• будувати довіру до державних інституцій, які працюють у цій сфері.

Україна не може чекати. Кожен втрачений рік означає нову хвилю еміграції, ще більше розривів у родинах, ще більшу залежність від зовнішнього ринку праці. Саме тому сьогодні потрібно формувати нову модель міграційної політики, яка буде базуватися на:

• наукових даних,
• відкритому діалозі,
• довгостроковому баченні,
• підтримці громадян.

Майбутнє України — це люди, тому вся міграційна політика має бути спрямована на їхнє повернення, розвиток і захист, спираючись на науку, широку співпрацю між секторами та ефективну комунікацію з суспільством.